шклянки. — То побалакаймо завтра, а тепер мені ніколи.
— Залишіться. Справа йде про вашого пана.
По цій мові Паспарту пильно глянув на Фікса. Вираз його обличчя видався йому якимсь чудним.
Він знову сів.
— Про що ж ви маєте говорити? — спитав Паспарту.
Фікс поклав свою руку на руку француза й стиха спитав:
— Ви догадались, хто я такий?
— Чорт забірай!
— То я вам у всьому признаюся…
— Ач як! Коли-ж я й так про все знаю! Ну, ну, кажіть все-ж таки. Тільки наперед дозвольте вас повідомить, що ці пани даремне втратились.
— Даремне! — промовив Фікс. — Як ви легковажно про це кажете. Видко, що ви не знаєте, про яку суму справа ходить.
— Як не знаю? Про двадцять тисяч фунтів.
— Про пятьдесять пять тисяч фунтів, — заперечив Фікс, стиснувши руку французові.
— Що!? — скрикнув Паспарту. Містер Фогг відважився! Пятьдесять пять тисяч фунтів! Ну, то ще гірше, не можна марнувати й хвилинки, — додав він — знову підвівшись з місця.
— Пятьдесять пять тисяч фунтів! — провадив далі Фікс, і всадовивши знову Паспарту — звелів подати пляшку бренді. Як мені поведеться, то я одержу дві тисячі фунтів. Хочете пять сотень за те, що ви мені допоможете?
— Вам допомогти?! — спитав Паспарту, вирячивши очі.
— Еге. Ви можете допомогти мені затримати містера Фогга на кілька день в Гон-Конзі.
