мий день виїзду. А він похапцем виїхав, ховаючись за такою незвичайною метою, без усяких річей, тільки з великою сумою в банкових білетах. І ви насмілюйтесь запевняти, що він чесна людина!
— Так, так, — замислившись повторяв Паспарту.
— Ви бажаєте може, щоб вас заарештували, як його спільника?
Паспарту схопився руками за голову. Все йому спуталось в голові. Він боявся глянути на шпига. Філеас Фогг, який визволив Ауду від смерти, відважний, з благородною душою джентльмен — злодій! А разом з тим такі докази. Паспарту намагався відігнати темні підозріння, що зароїлись йому в голові. Він не хотів вірить, що його пан винуватий в такому ганебному вчинкові.
— Чого-ж ви, нарешті, від мене хочете? — запитав він, стримуючись, що було сили.
— Справа ось в чому. Я стежив за містером Фоггом до цього часу, але ще не одержав наказу з Лондону про заарештування. Потрібно, щоб ви допомогли мені затримати його в Гон-Конзі.
— Щоб я!..
— І тоді я поділюся з нами тими двома тисячами фунтів, що маю одержати в нагороду обіцяну Англійським банком.
— Ні за що! — відповів Паспарту. Він хотів підвестись і не міг: розум і сила разом покинули його.
— Містер Фікс, — казав він ледве обертаючи язиком. — Коли навіть все те, що ви казали правда, коли містер Філеас Фогг справді злодій, якого ви шукаєте, з чим я не можу згодитись, ніж иншим… Я був… я у нього на службі… Я бачив, який він добрий, який благородний… Зрадити його я не можу… ні за яке злото… Я з другої глини ліплений…
— Ви одмовляєтесь?
