Ha носі „Танкадери“ стояла мала бронзова гармата. З неї стріляли під час туману. Гармату зарядили до дула, але в той час, як лоцман збірався підкласти ґніт до затравки, Філеас Фогг промовив:
— Приспустіть прапор!
Прапор спустили до половини щогли. Це було гаслом нещастя. Можна сподіватись, що пароплав, помітивши його, зверне на хвилину з своєї дороги, щоб допомогти малому суднові.
— Плі! — зкомандував містер Фогг.
І постріл далеко залунав по морю.
„Карнатик“ вирушив з Гон-Конгу 7-го листопаду в шість з половиною годин і йшов на всіх парах в напрямку Японії. На йому був повний груз всяких товарів та пасажирів. Тільки дві каюти на кермовій частині були вільні. То були каюти, залишені для містера Фогга й його товаришки в подорожі.
Ранком другого дня пасажири побачили на містку чоловіка з напід-божевільним виглядом, скудовченою головою, який хитався на ногах, звертаючи на себе увагу здивованної публіки. Він вийшов з другого класу й хитаючись, сів на лаву.
Цим пасажиром був це хто инший як Паспарту.
Ось як це сталось: по кількох хвилях після того, як Фікс вийшов з курильні, два льокаї підняли Паспарту, який вже міцно спав і вклали на канапу, де спали инші курці опію. Та
