бамбуків та очеретів. Під густим темним гіллям столітних кедрів стояли храми й часовні бонз, в яких мали притулок буддійські жерці та приклонники Конфуція. По довгих безкраїх вулицях вешталась безліч рожевих дітлахів, наче позніманих з ширм місцевого виробу. Червонощока малеча весело забавлялась серед коротконогих собак та безхвостих жовтуватих ледачих котів.
На вулицях панував жвавий рух; процесією проходили бонзи, одноманітно вистукуючи на своїх тамбуринах, купчились якунини, митницькі та поліцейські старшини, одягнені в гостроверхі шлики з лакованими прикрасами та двома шаблюками при боці. Йшли жовніри, одягнені в блакітні бавовняні вбрання з білими пасмами та озброєні зготовленими рушницями, вартові мікадо в шовкових кереях панцирях та мисюрках і безліч військових всяких взірців сновигало взад та вперед по вулицях. В Японії остільки-ж поважають військових, оскільки в Китаї їх зневажають. Здибались „ченці-шукачі“, прочане вдовгій одежі, нарешті — звичайні громадяне, побільшости, маленькі з великими головами, чорним як смола рівним волоссям, довгим станом і тонкими ногами. Колір їх обличчя мінився від темно-мідяного, до блідих смуглявих відтінків, але ніколи не впадав в жовтий, як в китайців, од яких японці дуже відрізняються. Крім того, серед повозів, носилік, тачок, „норіманів“ з полакованими боками, та мнягких канго, подібних до колиски, виплетених з бамбука, видно було кілька жінок. Вони помалу йшли на своїх малих ніжках, взутих в полотняні черевики, солом'яні сандалі або деревляні пантофлі. Красою вони не визначались. Скісні вузькі очі, рівний плисковатий як дошка стан, почернені, по тутешній моді, зуби — це все ні трохи не приваблювало очей європейця. Зате
