Другого дня Паспарту прокинувся такий голодний, що йому аж живіт підтягло. Звісно, він міг продати свій годинник, але він швидче згодився б вмерти з голоду. Тепер йому довелось використувати той, хоч і не мелодійний, зате дужий голос, яким його обдарувала натура. Він знав кілька англійських та французьких пісень і вирішив ними де-що заробити. Японці певне люблять співи та музики, бо все у їх робиться під гру там-таму, цимбалів та тарабану. Вони мусіли оцінити талант европейського співаки.
Та, певне, ще було дуже рано починати концерт і чого доброго невчасно збуджені ділєтанти не нагородили-б співака монетами з відбитком мікадо.
Паспарту вирішив підождати кілька годин і заким він тинявся без діла, йому спало на думку, що він занадто добре одягнений для мандрівного артиста.
Він надумав проміняти свою одіж на якесь дрантя, що ліпше підходило б до його теперішнього стану. До того-ж така заміна може дати йому трохи грошей, яких вистарчить хоч на вгамування голоду.
Але мало прийти до такої постанови: треба було й виконати її.
Паспарту прийшлось довго шукати по місті, поки він знайшов нарешті того, що скуповує старі речі й виклав йому свою пропозицію. Европейська одіж подобалась крамареві й швидко Паспарту вийшов з його крамниці одягнений в стару японську одіж та старий злинялий від часу тюрбан. Крім того в кишені його побрязкувало кілька дрібних монет.
