вони ввесь час крутились. Засували їх до кишень, і коли виймали, то вони крутились до того часу, аж поки спущена пружина не обертала їх в штучні снопи.
Зайвим буде списувать всі ці фокуси акробатів та гімнастів трупи. Штуки на довгих щоглах, на драбинах, кулях та барилках було виконано надзвичайно зграбно. Але головним фокусом вистави були штуки „Довгих носів“, надзвичайних, гнучих еквілібристів, яких ще Европа не бачила.
Ці „Довгі Носи“ утворюють особливу корпорацію, що знаходиться під безпосереднім захистом бога Тінгу. Одягнені як лицарі середніх віків, вони мали за плечима по парі чудових крил. А головна їх признака — то були довжелезні носи, що прикрашували їхні обличчя. Цікавим було й висування такого носа. Вони були пороблені з бамбука, і мали завдовшки до пяти-шости або десяти фунтів. Одні були рівні, другі зігнуті, вузловаті. От на цих носах, міцно причеплених до обличчя й вироблялись усякі еквілібристичні штуки. Чоловік зо дванадцять цих приклонників Бога Тінгу лягали на спину. Тоді на їхні носи, що стирчали до гори наче громоодводи, злазили їхні товариші. Вони плигали та перелітали з одного носа на другий, виробляючи самі неймовірні штуки. Перед останньою виставою зроблено було особливе оповіщення про людську пирамиду, в котрій довгі носи мають скласти колісницю Джагернаута. Але замісць того, щоби спіратись один другому на плечі, артисти шановного Батулькара повинні були спіратись на носи. Тому, що один з тих, що мусів складати підставу тої пирамиди вийшов з трупи, а на його місце треба було дужого та спритного человіка, то Паспарту й згодився його заступити.
