тини загальної далечіні. Бо, справді, він мусів йти дуже крученою дорогою з Лондону до Адену, звідти до Бомбею, з Калькути до Сінгапуру, а потім в Йокагаму. Як би він йшов весь час по п'ятьдесятій паралелі, на якій стоїть Лондон, то йому довелось би зробити всього коло дванадцяти тисяч миль. А в дійсности через незручні та непоправні шляхи він мусів зробити двадцять шість тисяч миль, з котрих сімнадцять тисяч п'ятьсот він пройшов вже до 21-го листопаду. Та нині перед Філеасом Фоггом була рівна дорога й не було з ним Фікса. Значить нікому було робити перешкоди в дорозі.
Той-же день, 23-те листопаду приніс Паспарту велику втіху. Читач, напевне, пам'ятає, що впертий Паспарту ввесь час додержував на своїм годиннику лондонського часу, рахуючи, що скрізь, де він не був, годинники були неправдиві. А того дня годинник, якого він ні разу не переставляв, цілком зійшовся з хронометром на пароплаві. Цілком зрозуміла радість Паспарту в цім випадку. Йому захтілось знати, що сказав би Фікс, коли-б він тут був. „Цей пройдисвіт наговорив мені усякої дивини про сонце, місяць та мерідіани. Послухать таких людей, то доведеться цілу майстерню з годинниками заводити. Я певний був, що в один чудовий день сонце піде враз з моїм годинником.“ Паспарту не знав того, що як би циферблат його годинника було поділено не на дванадцять, а на двадцять чотирі частини, то він би не мав причини радіти тепер. В такім разі годинник показував-би в девять годин ранку — девять вечора, або двадцять першу годину, як лічити з опівночі; значить точнісенько визначалась би ріжниця між Лондоном та вісімдесятим мерідіяном.
