багато жінок, що цілком пояснюється полігамичними переконаннями мормонів. Однак не всякий мормон мав по кілька жінок, їм не заборонено мати й по одній. Тільки, треба додати, що мормонські жінки дуже намагаються вийти заміж через те, що по релігії мормонів старі діви не досягнуть раю. На перший погляд жінки здавались не дуже веселими та щасливими. Одягнені були багатіщі з них в чорні шовкові корсетки з вирізом спереду або в шалі; бідні ж одягались ще простіще.
Паспарту, що все життя збірався залишитись нежонатим, з де-яким жахом поглядав на мормонок, які повинні були вдвох або й втрьох утворювати родинне щастя одному мормонові. Доля того чоловіка видавалась йому надзвичайно сумною. Йому здавалось неможливою та страшною річчю керувати на слизькій життьовій дорозі кількома жінками відразу й ввести їх усіх гуртом до мормонського раю. А також жити з надією, що по смерті зустрінеш їх всіх разом там, вкупі зі славетним Смітом, який має прикрашувати своєю особою цю блаженну сторону.
Рішуче він не мав до цього ніякого нахилу. Часом йому видавалось, а може він помилявся, що гарні мормонки кидають на нього сердиті, загрожуючі погляди. На щастя, Паспарту не довго довелось перебувати в місті святах. Коло четвертої години мандрівці знову сіли в вагон. Кондуктор свиснув і потяг вирушив, але саме в той мент почувся несамовитий окрик:
— Стійте, стійте!
Та потяг, коли він вже вирушив, не зупиняють. Той, добродій, що кричав, напевне, був мормон. Він біг з усієї сили. На його щастя на платформі не було ні дверей ні загородок. Джентльмен, що спізнався, встиг видратись по підніжку
