— Все те викручування. Тепер або ніколи!
— Гаразд, — одповів містер Фогг. — Ви їдете в Нью-Йорк?
— Ні.
— В Чікаго?
— Ні
— В Омаху?
— Та що вам до того! Ви знаєтє Плум-Крік?
— Ні.
— Це найближча станція. По годині наш потяг прибуде до неї й зупиниться на десять хвилин. За цей час ми встигнемо вистрілить кілька разів.
— Гаразд, — одповів містер Фогг. — Я злізу в Плум-Крікові.
— І гадаю, що там зостанетесь.
— Хто знає, як воно буде, — відказав містер Фогг.
І він увійшов до вагону, як завше спокійний і стриманий. Перш за все він заспокоїв містріс Ауду, кажучи, що не варто боятись усяких хвальків. Потім він попрохав Фікса бути за свідка з його боку. Фікс не міг одмовитись і мусів згодитись. Філеас Фогг знову засів до вісту спокійний, як звичайно.
По одинадцятій годині почувся свисток паровика, бо потяг наближався до станції. Містер Фогг встав і вкупі з Фіксом вийшов з вагону. За ними йшов Паспарту з двома самопалами в руках. Містріс Ауда зосталась сама в вогоні, бліда, як смерть.
На місточку між вагонами вони зустріли полковника Проктора, котрий виходив з другого вагону зі своїм секундантом, правдивим янкі, як і сам він. В той час як вони збірались вийти на платформу, до їх підбіг кондуктор і гукнув:
— Тут не виходять, панове.
— Чому? — запитав полковник.
— Ми спізнились на двадцять хвилин і потяг зараз піде.
