— Але я повинен битись з цих добродієм.
— Шкодую. Але потяг зараз вирушить. Ось і дзвінок.
Справді, вдарив дзвінок і потяг рушив далі.
— Дуже шкодую, мої панове — казав кондуктор. — У всякім разі я радий був-би вам допомогти. Але, як ви не могли стрілятись тут, то що вам заважає зробить це в дорозі.
— Може вам це незручно буде — зневажливо звернувся полковник до містера Фогга.
— Мені все одно, — відмовив той.
— „Адже в Америці кондуктори — чисті джентльмени“ — подумав Паспарту.
Обидва супротивники з своїми свідками та кондуктором попрямували до заднього вагону. Там сиділо всього душ десять пасажирів. Кондуктор чемно запитав їх, чи не зможуть вони звільнить на кілька хвилин місце для двох джентльменів, що мусять вирішити питання чести. Пасажири охоче згодились прислужитись обом джентльменам в цій справі й вийшли з вагону.
Вагон був дуже зручний своєю довжиною: біля пятьдесять футів. Це було як раз потрібно дуелянтам — вона могли йти один проти одного між рядами лав і стрілятись як і коли їм забажається. Ніколи дуель не була обставлена простіше.
Супротивники увійшли в вагон, кожний тримаючи по два шостинабойних самопали в руках. Свідки замкнула їх в середині, зоставшись коло вагону. З першим свистком паровика вони повинні були стрілятись. Через десять хвилин після того умовлено було, що свідки мусять увійти в вагон і забрать те, що зостанеться від обох джентльменів.
Це й справді було надзвичайно просто, до того, що серця у Паспарту й Фікса від хвилювання мало не розривались. Всі почали ждати умовного свистка, коли це враз почулись дикі викрики.
