Потім розляглись постріли, тільки не з того боку звідкіль їх чекали. Навпаки, їх було чути спереду й вздовж всього вагону. А з середини потягу одночасно чутно було перелякані викрики.
Містер Фогг і полковник Проктор швидко вибігли з вагону, держучи напоготові в руках самопали. Вони зрозуміли, що на потяг напала ватага сіуксів і кинулись до передніх вагонів.
Цим відважним індійцям не першина була нападати на потяги, які вони зупиняють і грабують. По своїй звичці вони плигають на вагони, як ціркові клоуни на коня, що біжить скачки. На цей раз їх було до сотні душ, і всі вони були озброєні рушницями. Але на їх постріли пасажири відповідали пострілами з револьверів, котрі кожний американець завше має при собі.
Найсамперед індійці кинулись до паровика й приголомшили кастетом машиниста та кочегара. Ватажок хотів спинити потяг, але не вміючи керувати регулятором, повернув його в другий бік. Цим рухом він дуже збільшив швидкість потягу й той погнався на всіх парах. Індійці-ж тим часом позалазили до вагонів. Вони ламали двері й бились з пасажирами, що вискакували їм назустріч. Виламали багажний вагон і викидали нашвидку речі пасажирів. Галос та стрілянина не змовкали.
Але пасажири хоробро оборонялись. В деяких вагонах зроблено було барікади, на яких пасажири витримували облогу їдучи з швидкістю сто миль за годину.
З першої хвилини містріс Ауда хоробро боронилась і стріляла з револьвера з розбитого вікна, коли перед нею з'являвся який-небудь індієць. Душ до двадцяти з них було вбито відразу й впало на дорогу. Инші тяжко поранені в цій бійці попадали між вагони, й їх було роздушено на рейках, як гробаків. Кілька пасажирів,
