— В якому ж стані справа з крадіжкою, Ральде? — спитав Томас Фланоган.
— Що ж, банкові доведеться платитись, — зауважив Андр'ю Стюарт.
— А я гадаю, що нам пощастить зловити злодія. По всіх портах Европи й Америки розіслано найбільш досвідних шпигів і цьому панові навряд чи легко буде вислизнути з їх рук.
— Хіба ознаки злодія відомі? — спитав Андр'ю Стюарт.
— Перш за все, це не злодій, — серйозно зауважив Гот'є Ральд.
— Як не злодій? Дак він же вкрав п'ятьдесят п'ять тисяч фунтів стерлінґів в банкових білетах[1].
— Ні, не злодій, — стояв на своїм Ральд.
— Так хто-ж тоді? — запитав Джон Сюлліван.
— „Morning Chronicle“ доводить, що це джентльмен, — прийняв участь в розмові Філеас Фогг, здоровкаючись зі своїм товаришами.
Подія, про яку зараз точилась розмова, трапилась три дні раніш, 29-го вересня. Всі газети об'єднаного королівства на всі способи тлумачили цю подію. Велику паку банкових білетів на величезну суму в п'ятьдесят п'ять тисяч фунтів вкрадено було з конторки головного скарбника Англійського банку.
Тим, хто з цього дивувався, помішник директора Гот'є Ральд поясняв, що на ту хвилину скарбник вписував до книги рахунок на три милійони шість пенсів[2] і що за всим зразу не доглядиш.
Треба зауважити, що Англійський банк, ця поважна установа, ставиться до своїх клієнтів і публіки з надзвичайною делікатністю. Ніде нема
