дозорців, ні інвалідів, ні навіть ґрат. Золото, срібло, цінні папери лежать зовсім одверто. Честність кожного, хто заходить до банку рахується над усяке підозріння. Один з кращих знавців англійських звичаїв оповідає про факт, який добре висвідчує цю характерну рису Англійського банку. В одній залі банку він звернув увагу на грудку золота в сім чи вісім фунтів, яка лежала на конторці біля скарбника. Він взяв грудку в руки, оглянув її, тим часом у нього з рук взяв хтось другий, потім третій й таким чином грудка опинилась аж наприкінці темного коридору й тількино через добру півгодину її було повернено назад до скарбника. А скарбник за увесь той час навіть і голови не підвів.
Але 29-го вересня справа скінчилась инак. Купа білетів не вернулась і, коли чудовий годинник в головній світлиці банку вдарив п'ять годин, час, коли банк зачиняється, дирекції довелось списати на видатки по рахунку втрат і збитків п'ятьдесят п'ять тисяч фунтів.
Коли крадіж остаточно було стверджено, по всіх найголовніших портах, як от Ліверпуль, Глазго, Гавр, Суец, Бріндізі, Нью-Йорк та инші, було розіслано досвідчених шпигів. На випадок піймання крадіжника їм було обіцяно нагороду в дві тисячі фунтів стерлінгів, і, крім того, п'ять відсотків знайденої суми. Всім шпигунам доручено було пильно стежити за всіма приїзжаючими й від'їзжаючими подорожніми доти, поки не буде надано вказівок, які здобуде негайно почате слідство.
Треба гадати, як запевняв і „Morning Chronicle“, що злодій не належав ні до якої злодійської ватаги. В той день, коли трапився крадіж, в залі банку бачили пристойного й добре одягненого джентльмена, який довго похожав взад та вперед по
