— Я його зафрахтую.
— Ні.
— Я його куплю.
— Ні.
Філеас Фогг і не скривився. Однак становище було серйозне.
Нью-Йорк не подібний був до Гон-Конгу, як господарь „Генріети“ не був подібний до господаря „Танкадери“. До цієї пори гроші перемогали усі перешкоди, а тепер вони нічого не помогали. Однак треба було знайти спосіб переїхати до Англії морем. Бо инакше лишалось перелетіть повітрям, що було й небезпешно й неможливо, навіть за допомогою аеростату.
Однак Філеас Фогг, видимо, знайшов спосіб.
— Ну гаразд, — сказав він. — Чи згодні ви довезти мене до Бордо?
— Ні, коли-б навіть ви заплатили мені двісті доларів.
— Я пропоную вам 2,000.
— З душі?
— З душі.
— І вас четверо?
— Четверо.
Капитан Спіді так почав чухать собі чоло, немов би хтів здерти з нього шкуру, аби дістати 8.000 доларів, не переломлюючи своєї антипатії до пасажирів. Тим часом пасажири по дві тисячі доларів кожний, це вже не пасажири, а дорогий крам.
— Я їду о девятій годині — звичайно відповів капитан Спіді. — Коли ви з своїми товаришами…
— О девятій годині ми будемо тут — відповів Філеас Фогг.
Було тоді пів-до-девятої години ранку. Так само, не хапаючись, Філеас Фогг сів на човна, зійшов на берег, узяв карету, поїхав до готелю,
