густий дим, що свідчило про скоре вирушення цього судна.
Філеас Фогг наняв човен і швидко опинявся коло трапу „Генріети“, пароплава з залізним дном, але деревлянами верхніми частинами.
Капитан „Генріети“ був на пароплаві. Філеас Фогг попрохав викликать його до себе й він швидко з'явився.
— Ви капитан? — запитав Філеас Фогг.
— Я.
— Філеас Фогг з Лондону — назвав себе містер Фогг.
— Андрю Спіді з Кардиду — відповів капитан.
— Ви збіраєтесь вирушити?
— По годині.
— Куди ви їдете?
— В Бордо.
— Маєте вантаж?
— Один баласт. Корабль не зафрахтований. Я їду впорожні.
— Везете пасажирів?
— Пасажирів не везу й ніколи не везтиму. Незручний та балакучий крам.
— Добре йде ваш корабль?
— Одинадцять-дванадцять вузлів за годину.
— Чи згодні перевезти мене до Ліверпуля. Мене та ще трьох чоловік?
— До Ліверпуля? Чому-ж, наприклад, не до Китаю?
— До Ліверпуля.
— Ні.
— Ні?
— Ні. Я хочу їхать в Бордо й поїду туди.
— Не вважаючи ні на яку платню?
— Не вважаючи ні на яку платню.
— Але хазяїн „Генріети“…
— Хазяїн я. Пароплав мій.
