рив їм підбадьорюючи, приємні речі, хвалив їх, звичайно прибільшуючи справжню вартість їх роботи. Матросів він вихвалював, що вони працюють як джентльмени, кочегарам казав, що вони палять, як герої. Цим гарним настроєм пропались і инші пасажири „Генріети“.
Паспарту забув про всі минулі небезпеки та невдачі. Він мріяв тільки про близьке досягнення мети й часами кипів з нетерплячки, як вода в каганах „Генріети“. Частенько він ходив навкруги Фікса й поглядав на нього значним поглядом, але не починав розмови, бо між ними зникла усяка приязнь.
Треба сказати, що Фікс нічогісенько не розумів у всій тій історії. Захоплення „Генріети,“ підкуп екіпажу, перевернения, майже якимсь чудом, містера Фогга на капитана „Генріети“ — все це дуже його приголомшувало. Він не знав, що й думати. Але, нарешті, від добродія, що викрав з банку 55,000 фунтів можно було чекати й крадіжки пароплаву. Тому зрозуміло, що він з цього зробив такі висновки, ніби „Генріета“ зовсім не до Ліверпулю йде, а до якогось иншого місця, де злодій перекинеться на пірата й спокійно оселиться, не боячись ніякого закону. Треба згодитись з тим, що ця гіпотеза була досить подібна до правди, тому Фікс мимоволі вже жалкував, що устряв в неї.
Капитан Спіді так само рикав у своїй каюті. Паспарту було доручено приносить йому їжу й він це робив з великою обачністю, не вважаючи на свою фізичну силу. Щож торкається містера Фогга, то він ніби й забув про капитана.
13-го „Генріета“ поминула кінець Нью-Фаундленської мілизни. Тут, особливо зімою, часто бувають тумани й шквали. На цей раз теж, ще звечора барометр почав швидко падати, що віщувало
