переміну години. Справді на ніч похолоднішало, а разом з тим вітер повернув з південного сходу й насупроти пароплаву.
Містер Фогг звелів зняти вітрила та збільшити пару. Але все-ж таки пароплав мусів йти з далеко меншою прудкістю, — високі хвилі розбивались до бугшпріта. Почалось страшенне хвилювання й це ще більш гальмувало ходу. Вітер дужчав не обіцаючи нічого доброго. Де далі, „Генріеті“ доводилось все скрутніше від натиску хвиль, але лягти в дрейф, це значило-б згаяти багато часу. Лице Паспарту похмурилось враз із небом. Два дні він хвилювався до смерти. Та з Філеаса Фогга вдався сміливий моряк і він йшов вперед не зменшуючи навіть парів. Коли „Генріета“ не могла вибратись на хвилю, вона її прорізувала наскрізь, хоча й місток заливало водою, Инколи ґвинт вискакував з води й не вгаваючи крутився в повітрі, коли хвиля підносила керму. Але пароплав все йшов вперед.
Однак же вітер не збільшився настільки, як того можна було ждати.
Це не була хуртовина, що пробігає по девяносто миль за годину. Це просто був дуже свіжий вітрець, який, на жаль, ввесь час подимав з зюд-весту й не дозволяв розпустити вітрила. А це дуже-б здалось, як побачить далі читач.
16-го грудня було сімдесят пять день відколи Фогг виїхав з Лондону. „Генріета“, ще не дуже спізнилась і тому турбуватись не було чим. Найтяжчу частину дороги було пройдено й зосталось проїхати трохи більш, ніж половину шляху. Літом можна було сподіватись доїхати, але зімою багато менше лишалось шансів на успіх.
Паспарту не говорив нічого. В глибині душі він ще сподівався успіху, маючи надію, що коли
