Одну кімнату в помешкані призначили для містріс Ауди. Вона ввесь час знаходилась в сумнім настрої. З кількох слів містера Фогга молода пані зрозуміла, що він обмірковує якийсь страшенний план.
І справді, ці мономани-англійці, під впливом якоїсь настирливої idee fixe можуть инколи дійти до смутного кінця.
Через те Паспарту крадькома стежив за своїм паном всю цю ніч.
Але насамперед Паспарту побіг в свою кімнату й погасив газову лампочку, що горіла за його кошт вісімдесять день. В скринці для листів він знайшов довгий рахунок газового товариства й знайшов вчаснам припинить цю витрату, за яку він особисто мусів квитуватись.
Минула ніч. Містер Фогг ліг спати в звичайний час, але чи спав він? Принаймі містріс Ауда не стулила очей до ранку. Паспарту-ж, як собака, всю ніч прочатував під дверима свого пана.
Другого дня вранці містер Фогг покликав його й в кількох словах звелів зготувати сніданок для містріс Ауда. А собі казав подати шклянку чаю й шматок ростбіфу. Він прохав вибачення в містріс Ауди, що не вийде, ні до сніданку, ні до обіду, бо ввесь час буде занятий упорядкуванням своїх справ. Увечері він просить містріс Ауду подарувать йому кілька хвилин для короткої розмови.
В розпорядженні Паспарту було розпреділення часу, коли й що треба зробить для містера Фогга. Але він несміливо поглядав на містера Фогга й не мав сили покинуть його самого в кімнаті. Його душили сльози, його гризло сумління, бо він у всьому винував тільки самого себе. Коли-б він повідомив був завчасно містера Фогга про заміри Фікса, то цей не повіз-би з собою шпига до Ліверпуля й тоді....
