Він більше не міг стримуйтесь.
— Прокляніть мене, містер Фогг, — скрикнув він. — Це все через мене.
— Я не виную нікого, — спокійним тоном одповів містер Фогг. — Йдіть.
Паспарту вийшов і подався до молодої жінки, щоб повідомить її про всі розпорядження й прохання свого пана.
— Пані, — додав він, — я нічого вже не вдію, нічогісенько! Я не можу вплинути на мого пана. Але, може ви…
— А який же я можу мати вплив? — одповіла містріс Ауда. — Містер Фогг не потерпить, щоб на його хто-небудь мав якийсь вплив. Хіба ж він зрозумів мою безмірну вдячність? Хіба-ж він читав у моєму серці?… Не кидайте його ні на хвилину. Ви кажете, що він хоче зо мною нині говорить увечері?
— Так, пані. Напевне він з вами говоритиме про ваше майбутнє пробування в Англії.
— Почекаємо, — промовила молода жінка замислившись.
В ту неділю будинок на Севіль-Роу неначе завмер. Фогг відколи жив у цьому будинкові, вперше не пішов до свого клубу, коли на вежі парламенту пробило пів-до-дванадцятої години,
І чого-б він пішов до клубу? Його там вже не ждали. Коли він не прийшов туди вчора 21-го грудня о восьмій годині й сорок п'ять хвилин вечера, то заклад свій він програв. Йому нічого було навіть ходити до свого банкіра, щоб узяти в нього двадцять тисяч фунтів. Бо він наперед написав чек на ці гроші й передав своїм партньорам; тим зоставалось тільки одержать їх.
От через що містерові Фоггові не треба було йти з дому й він і не йшов нікуди. Цілий день просидів він в своїй кімнаті за діловими паперами.
