— Дуже дякую!
По дорозі на торговицю Паспарту не переставав говорити.
— Як би тільки не спізнитись на пароплав.
— Часу досить. Ще нема дванадцяти годин, — заспокоював Фікс.
— Дванадцяти! Та всього ще без восьми хв. десять, — здивувався Паспарту, давлячись на свій величезний годинник.
— Ваш годинник ззаду, — сказав Фікс.
— Мій годинник? Родинний годинник, що достався мені від діда? Та він за цілий рік і на п'ять хвилин не сфальшує. Це справжній хронометр.
— Я розумію, — відповів Фікс. — На вашому годиннику лондонський час, а лондонський час ззаду від суецького приблизно на дві години. Варт переводити годинник по полудню в кожнім городі.
— Щоб я та доторкнувся до свого годинника? Та ніколи?
— Тогді він не зійдеться з сонцем!
— Тим гірше для сонця. Воно й буде винно.
І Паспарту поклав свого годинника — певний, що правда на його боці.
Через кілька хвилин Фікс знов запитав.
— То ви кажете, що дуже поспішно виїхали з Лондону?
— Я думаю! В минулу середу несподівано в вісім годин вечора містер Фогг вернувся з клубу, а через ¾ години ми вже виїхали.
— Куди ж він їде?
— Все просто, кругом світу!
— Кругом світу! — здивувався Фікс.
— Ще й у вісімдесят днів! Він говорить, що це ніби-то якийсь заклад. Але я тому мало вірю.
— А він великий орігинал, ваш містер Фогг.
— Щеб пак!
— А богатий він?
