— Очевидячки. І з собою він везе чималу суму в банкових білетах. На гроші він не скупиться. Машинистові „Монголії він пообіцяв доброго могоричу, коли в Бомбеї ми будемо раніш призначеного часу.
— А ви давно знаєте вашого пана?
— Я? Та я нанявся в той самий день, як ми від'їхали.
Легко собі уявити, яке вражіння зробила вся ця балаканина на сищика, думки якого увесь час йшли в одному напрямку.
Цей несподіваний від'їзд з Лондону так швидко після крадіжки, ці великі гроші, що було взято в дорогу, ці обіцянки машинистам могоричів, сама мета цього ексцентричного закладу, — все це переконувало Фікса й стверджувало його підозріння. Він ще повів балачки з французом і впевнився, що Паспарту не знав свого пана, що Філеас Фогг жив відлюдно, що його вважали в Лондоні за багату людину, що він був мовчазний, самовпевнений і тому подібне, нарешті, що він не висяде в Суеці, а поїде просто до Бомбею.
— Далеко той Бомбей? — запитав Паспарту.
— Ще далеко. Днів на дванадцять дороги вистачить.
— А де Бомбей?
— В Індії.
— В Азії?
— В Азії.
— А, чорт! — як далеко!… Знаєте, турбує мене той газовий ріжок.
— Який ріжок.
Та в Лондоні, поспішаючись, я забув погасити в своїй кімнаті того ріжка й він горить тепер за мій кошт. Я вирахував, що це коштує два шілінги на добу, на шість пенсів більше, ніж я заробляю....
