лів, яким дуже заважала довга одіж. А потім, скільки духу стало, кинувся втікати з пагоди й живо поминув третього індуса, котрий побіг за ним навздогін, збіраючи кругом себе натовп народу.
Вже тільки у вісім годин без пятьох хвилин, коли мав вирушати потяг, Паспарту без капелюха, босий, розгубивши в бійці усі закупки, прибіг до двірця. Фікс давно вже був там. Простеживши містера Фогга до двірця, він зрозумів, що той вирішив їхати з Бомбею далі. Тоді й Фікс постановив з свого боку їхать за ним до Калькути й навіть далі, коли те буде потрібно. Паспарту не помітив спочатку Фікса, бо той тримався в сутінях, і добре чув коротеньке оповідання Паспарту містерові Фоггові про свою пригоду.
— Маю надію, що з вами більш такого не трапиться, — звичайно відповів Філеас Фогг, займаючи місце в вагоні.
Бідному Паспарту дуже ніяково було вислухати цей маленький докір і він, як був босий, пішов за своїм паном.
Фікс зібрався вже сісти в другий вагон, але несподівано йому спала думка, яка примусила його не виконати свого заміру.
„Ні, я залишаюсь, — промовив він сам до себе. — Ображення святого місця, виконане на індійській території… Він в моїх руках“…
В ту хвилину почувся різкий свисток, потяг рушив і швидко зник у темряві ночі.
Потяг одійшов вчасно. Ним їхало багато пасажирів, поміж яких було чимало офіцерів,
