богині смерти людей всякого віку, не проливаючи, властиво, ніколи крови.
Відомі такі часи, що не можна було майже нігде розкопати землю, щоб не знайти під нею трупа. Англійському урядові вдалося в значній мірі припинити ці вбивства, але страшна ватага ще істнує й робить своє діло.
О'пів до першої в день потяг зупинився на станції Бургампур. Там Паспарту мав змогу купити собі на вагу золота пару черевиків, оздоблених штучними перлами й не без де-якої втіхи взувся в них.
Мандрівці швиденько поснідали й виїхали на станцію Ассургур. Їхати довелося по-над берегом Танті, невеличкої річки, що вливається в Камбейську затоку біля Сурату.
Цікаво тепер довідатись які думки були в цей час в голові Паспарту. До приїзду в Бомбей він гадав, і мав де-які причини до того, що на цьому вся справа скінчиться. Але тепер він їхав на всіх парах через Індію й напрямок його думок почав змінятись. До його швидко поверталась колишня вдача. Він знову ловив себе на юнацьких фантазіях; він почав вірити в серйозність замірів свого пана та можливість закладу й виконання цієї ексцентричної подорожі. Він почав дуже турбуватись з приводу можливих перешкод та несподіванок, які могли статись в дорозі. Він почував себе немов-би зацікавленим в цім закладі й тремтів од думки, що міг попсувати всю справу, виявивши себе такою роззявою. Не такай спокійний на вдачу, як містер Фогг, Паспарту хвилювався далеко більше, ніж його пан.
Він рахував і перераховував дні, проклинав потяг, коли той спинявся; рух же його вважав занадто малим і дорікав думкою містеру Фоггу, що він не пообіцяв премії машинистові. Він не
