знав, що можливе на пароплаві є неможливим на потязі, де швидкість визначено законом.
Над вечір потяг увійшов в Сутпурські гори, що відділяють територію Кандейга від Бунделькунду.
Другого дня, 22 жовтня, на запитання сера Френсіса Кромарті про час, Паспарту відповів, що вже третя година ранку.
І справді, відомий годинник було поставлено на грінвичський час, і через те він повинен був лишатись позаду на чотирі години, бо Грінвич був од наших мандрівців на сімдесят сім градусів на захід.
Сер Френсіс зробив Паспарту ту саму увагу, яку той чув уже від Фікса. Він спробував пояснити йому, що годинник треба переводити на кожнім мерідіані, бо як посуватись на схід, тоб-то назустріч сонцю, то день буде коротчим на чотирі хвилини, які треба побільшити на число пройдених градусів. Але все це було даремно.
Зрозумів чи ні упертий слуга пояснення отамана, але він старанно беріг на своїм годиннику лондонський час.
Зрештою ця нешкодлива химера нікому не заважала.
О восьмій годині ранку, за пятнадцять миль від станції Ротазь, потяг зупинився на широкій галяві, на якій лише де-не де маячили куріні робітників. Обер кондуктор пройшов вздовж вагонів, проказуючи:
— Тут пасажири виходять.
Філеас Фогг глянув на сера Кромарті, котрий теж, очевидно, не міг зрозуміти чого довелось зупинитись серед лісу.
Паспарту, не менш здивований, вийшов на шлях і враз вернувся.
— Залізниці немає, пане! — повідомив він.
