Настала північ, а справа стояла на місці й не було ніякої надії, що варта посне. Треба було вигадати спосіб як влізти в середину пагоди через діру в стіні. Зоставалось впевнитись чи так само пильно охороняється храм з середини, як і його зовнішні двері.
Порадившись в-останнє, мандрівці здалека навкруги, обійшли пагоду з боку, протилежного від дверей. Через півгодини вони підлізли аж під самісеньку стіну. З цього боку не було ніякої охорони, але не було також ні дверей ні вікон.
Ніч була темна. Місяць в останній фазі ледве почав сходити. До того-ж все небо було вкрите густими хмарами, а високі дерева ще збільшували темряву.
Треба було зробити пробоїну в стіні, а в наших мандрівців не було нічого, крім складаних ножів в кишенях. На щастя стіни пагоди було зроблено почасти з дерева, почасти з цегли, тому їх легко було пробити. Наколупавши одну цеглину, дуже легко виняти инші.
Зараз таки мандрівці взялись за роботу без зайвого гаму. Парс з одного боку, а Паспарту з другого колупали ножиками стіну, щоби проробити дірку футів зо два завширшки.
Багато вже було зроблено, коли оце з середини пагоди почувся крик. Знадвору їм одповідала варта.
Паспарту з парсом припинили свою роботу, їм обом спала в голову однакова думка: чи не почули їх жерці й чи не збили через те трівоги? Безумовно, треба було тікать в такім випадку. Усі четверо повернулись в ліс і поховались за деревом, дожидаючись поки втихне переляк, щоб знову тоді взятись за роботу. Але, на превеликий їх жаль варта надійшла в той бік, де вони працювали, так що продовжувать роботу вже не було ніякої можливости.
