Вішну, Шіва й Брама повинні були поглядать на збританізовану Індію: на пароплави, що прорізують священні води Гангу й лякають своїм шумом літаючих по-над водою чайок, чарепах, що лазять по березі й тубольців, котрі мешкають по берегах?
Увесь той краєвид промайнув перед очима, неначе блискавиця, й часто біла хмара диму з паровика застеляла де-які його дрібні риси. Перед мандрівцями промайнули один за одним форт Хунар, що лежав миль за двадцять на південий схід од Бенаресу, бувша фортеця Буксари, Натна, велике промислове й торговельне місто, де знаходиться головний ринок опіуму, нарешті Монтр. Останнє місто зовсім европейське, таке-ж саме, як Бирмінгам або Манчестер. Воно відоме за свої заводи чавуних, залізних та збройових виробів. Високі димарі цих заводів закурюють димом ясне небо Брами, роблючи прикре вражіння в цій мрійній роскішній країні фантазії.
Насунулась ніч. В темряві чути було рикання тигрів та ведмедів, виття вовків, що тікали від паровика. Потяг біг на всіх парах. Дива Бенгали, Голконду, руїни Гури, Мурегедабад, бувша столиця Індії, Бурувон, Хугли. Чандернагор, місто, що належить до французів на індійській землі — все це залишилось непоміченим.
Нарешті, в сім годин ранку потяг прибув до Калькути.
Пароплав, що вирушав до Гонг-Конгу, здіймався з якоря тільки о полудні. Таким чином в розпоряджені Філеаса Фогга залишалось ще п'ять годин.
По розпису він повинен був прибути в столицю Індії 25-го жовтня через двадцять три дні після від'їзду з Лондону. Він так і приїхав сюди, в визначений день, не програвши й не вигравши
