часу. На жаль, два дні, що зостались у його зайвих в наслідок швидкого переїзду від Лондону до Бомбею — були страчені, як знає читач, під час переїзду через Індостан. Але, треба думати, що містер Фогг не жалкував витраченого часу.
Потяг зупинився біля платформи. Першим вийшов Паспарту, за ним Філеас Фогг, який допоміг вийти з вагону містріс Ауді. Містер Фогг хотів зараз таки переїхать на пароплав, що мав вирушити до Гонг-Конгу, щоб там вигідно помістить містріс Ауду. Він постановив не кидать молодої жінки до тої пори, поки вона буде в Індії, де їй загрожує така велика небезпека.
Але в той мент, коли Філеас Фогг виходив з вокзалу, до його підступив полісмен і промовив:
— Ви містер Філеас Фогг?
— Так, я.
— А це ваш слуга? — спитав полісмен, показуючи на Паспарту.
— Так.
— Потурбуйтесь обидва піти за мною.
Містер Фогг ні одним рухом не виявив здивування.
Полісмен цей був представником закону, а для кожного англійця закон — свята річ. Паспарту-ж, по своїй французькій звичці, спробував було розмірковувати, навіщо й до чого, але полісмен торкнув його паличкою, а Філеас Фогг звелів йому рухом слухатись і не перечити.
— Чи може ця молода женщина йти з нами?
