чином поганці могли обвинувачувати його перед законом, коли самі готові були виконати злочин? Очевидячки, тут було якесь непорозуміння. Містер Фогг додав, що в усякім разі він не покине Ауди й довезе її до Гонг-Конгу.
— Адже-ж пароплав одходить в полудень, — зауважив Паспарту.
— До полудня ми будемо на пароплаві, — відповів містер Фогг.
Це було сказано з такою певністю, що Паспарту в свою чергу промовив про себе:
— Це правда, чорт його бери, що до полудня ми будемо на пароплаві.
Але в думці він не зовсім йняв тому віри.
О восьмій з половиною годині вранці двері відчинились і ввійшов полісмен. Він повів в'язнів в сусідню залю, яка була залею засідань. На місцях, призначених для публіки, було чимало европейців та тубольців. Містер Фогг, містріс Ауда й Паспарту сіли на лаві проти суддів.
Суддя Обадіа увійшов майже зараз після них враз зі своїм авдітором.
То був товстенький, зовсім круглий чоловічок. Він здіймив з цвяшка парик і надів його на голову.
— Перше діло! — промовив він урочисто. — А, та це-ж не мій парик, — додав він, хапаючись за голову.
— Справді, пане Обадіа, це мій парик, — одповів авдітор.
— Ну як-же ви хочете, містер Ойстернуд, щоб суддя виніс правильний вирок, коли на його голові надітий парик авдітора!
Суддя й авдітор помінялись париками.
Під час цього готування до суду Паспарту аж горів з нетерплячки. Йому здавалось, що
