стрілка на великому годиннику, який висів в залі суду занадто швидко посувається.
— Перше діло, — знову говорив суддя.
— Філеас Фогг, — сказав авдітор.
— Я тут — одповів містер Фогг.
— Паспарту!
— Тут, — обізвався Паспарту.
— Гаразд — сказав суддя. — Вже два дні, обвинувачені, як вас стережуть на всіх потягах, що йдуть з Бомбею.
— Але в чому-же нас обвинувачують? — нетерпляче запитав Паспарту.
— Ви зараз довідаєтесь, — одповів суддя.
— Пане суддя, сказав містер Фогг, — я англійський громадянин і маю право…
— Хіба-ж з вами погано обійшлись? — перебив суддя.
— Ні.
— Гаразд! Хай ввійдуть скривджені.
Двері відчинились і швейцар увів трьох індуських жерців.
— Так воно й є, — пробурмотів Паспарту, — це ті самі, що хотіли спалить містріс Ауду.
Жерці стали перед суддю й обвинувачуючий голосно прочитав їх скаргу. З неї видно було, що Філеас Фогг і його слуга винуваті в зганьбленні місця, котре браминська віра вважає святим.
— Ви чули? — запитав суддя містера Фогга.
— Чув, — одповів містер Фогг, — і признаюсь…
— А! Ви признаєтесь?
— Признаюсь і з свого боку дожидаюсь, аби ці три жерці признались в тому, що вони хотіли зробить у пагоді Пілладжі?
Жерці глянули один на одного, неначе не розуміючи нічого з його слів.
— Авже-ж! — скрикнув Паспарту. — Хай-но вони пригадають, як хотіли спалити свою жертву в пагоді Пілладжі.
