III.
— „Ох, старий я! Доживаю
Семий вже десяток літ.
На очах моіх до грунту
Весь перемінив ся світ.
Коліі пішли, машини,
Телеграфи, сірники,
Панщину знесли, послами
Були в Відні мужики,
Шляхта побанкротувала,
Дідичами скрізь жиди:
Граф — комісар, князь — поліцай…
Тьфу, щезайте до біди!
Ой, не те було давнійше!
Страшно, сину, погадать,
Як на ділі, виглядала
Панщиняна благодать.
Ой, проклятий час був, сину!
Бачиш, простий я жидок,
А прокоштував основно
Я вершок єі й сподок.
Ласков панськов я гордив ся, —
Бог мя змів, мов помелом,
І сидів я, як то кажуть,
За столом і під столом.
Пан в Руді сидів богатий,
Графський рід єго старий, —
Але був без милосердя
Для підданих — Боже крий!
Я за вірника був в него.
Він любив мя, що й казать!
Як то жид: пізнавши пана,
Гнув ся я на панський лад.
Бачу, що пан любить бити,
Любить плач — ну, й я-ж ото
Гну так, щоб в селі небитим
В тижні не оставсь ніхто.
Бачу, що пан любить гроші —
Я данини все нові
Винаходжу: празникові,
Хмелеві та грибові.
