Бачу, любить пан дівчата,
Хоч мав жінку й дочок пять —
Вже я духом все обладжу…
ТьФу, аж гидко се казать!
Ну, та треба! І нічого
Я не крию, щоб ти знав,
Із яких поганих дебрів
Бог до світла мя підняв!
Так пять літ за пса служив я.
Ненастанний плач стоіть
По селі! Нераз на мене
Засідались, щоб убить,
Пана бралися спалити…
Та все якось ми уйшли
Засідок тих, а злочинці
В криміналі знай гнили.
Почали тоді піддані
Утікати із села.
Пан сміявсь! За втікачами
Все слідом погоня йшла.
Хто впав в руки, той брав буки
І ярмо знов волочив:
Хто пропав, того грунт швидко
Пан до свого прилучив.
А у всім тім словом, ділом
Помагаю пану я,
І затвердла, озвіріла
Аж до дна душа моя.
Оженивсь я… жінка гарна…
Було троє в нас діток,
Та на радощі родинні
Моє серце Бог замо́к.
При́йду, буркну, крикну, вдарю,
Тай у двір біжу опять,
Як той пес куса щенята,
Панську руку йде лизать.
В тім прийшов рік тридцять перший,
Рік холєри, рік тісний,
І в мою сімю і душу
Разом грянув грім страшний.
Нічю в дім наш наче злодій
Ангел смерти загостив —
