верх же того моря красувалися чорноруді, мнякі, мов боброве хутро, султани.
Страшно було заходити у гущу таких очеретів, з поміж котрих не видно було навіть неба, та зате там можна було назбірати надзвичайну силу ожини.
Коли міні траплялось обережно продратись через такі очерета до озера або протоки, я завжди застазав на воді диких качок, иноді навіть такі великі табуни іх, що за качками тільки по-де-куди виблискувала вода та виглядали білі та жовті квітки водяних лілій.
З водяної птиці міні не довелося вже бачити лебедів, дикі ж гуси вже так були налякані, що я бачив іх лише у повітрі під той чає, коли вони перелітали з одного озера на друге. Останньоі птиці я бачив чимало: баклани й морські чайки були й на Дніпрі і по лиманах, качки, як я казав — по озерах та протоках, цаплі й лелеки — скрізь по заводях, поміж осокою.
Дивує мене, що діди Розсолода й Джигирь не згадали у своїх оповіданнях про бабу-птицю, себ то пеліканів, а проте у Великому Лузі вони траплялися цілими зграями. У роках 1880—1884 я бачив іх і на піскуватих косах Дніпра між Олександрівськом та Никиполем і на озерах Базавлугу, а між роками 1870 та 1380 навіть на камінях по-біля скель Сагайдачного, вище Великого Лугу, і тільки у останню мою подоріж по Великому Лугу, року 1916, я не тільки не побачив ні одного пелікана, але чув од стрільців, що ця птиця, на жаль, вже давно не залітає на Дніпр.
Що до співочого й не співочого повітряного птаства, то його у вісімдесятих роках XIX віку була ще у Вели-
