одинокі дуби та велетні осокори, або груші, кислиці тя купами бузина, що надавало галявинам надзвичайної краси.
З звірів по плавнях міні траплялися тільки свині і то, напевне, не дикі, а здичавілі свійські. Щоб не годувати свиней, селяне з берегів Великого Лугу, одвозили у ті часи свиней у плавню і там лишали аж до зіми. За довгий час свині дичавіли, виводили у плавні поросят, котрі, виростаючи, ставали вже зовсім дикими і навіть кидалися на людей. Під всяку зіму селяне намагалися загнати свиней у села, а на тих, що не давалися до рук, лаштували облави й полювання, як на диких.
Вовків та лисиць у моі часи ще було чимало, зайців же була велика сила. Останнє я знаю з оповідань місцевих людей, котрі розказували, як під час повіді зайці ратувалися на високих місцях і збивались у такі гурти, що іх можливо було брати руками у човни. Про диких кіз я чув од стрільців, ніби вони у 1880—1888 роках, ще були у плавнях, але сам я іх не бачив, бо й не шукав: я не був стрільцем і хоч носив з собою по Великому Лугу рушницю, та тільки виключно проти вовків.
Дуже часто, переходячи ліси, міні доводилось потрапляти на озера. Береги тих озер здебільшого були вкриті очеретами й осокою, з котрих, мов чабани з-поміж отари овець, маячіли високі верби, купаючи своі гнучкі віти у воді. Де траплялися піскуваті галявини, то вони були вкриті незходими шелюгами лоз, вохкі ж бзлісні місця вкривалися здебільшого осокою аршинів у три заввишки та очеретами заввишки сажнів до трьох. Величезні, срібноруді китиці очереток хвилювались, як море, по-
