коли мене застигала ніч за кільки верст од житла. Тоді я привьязував свого човна серед якоі-небудь спокійноі протоки або озера до затопленої водою лози, або очерету, щоб ні гад ні звірь не порушив уночі мого спокою і лягав спати на дні каюка; коли) ж на дні каюка було не зовсім сухо, то я вирізував тут же серед води кільки пучечків очерету і вистилав іми дно каюку у кільки шарів і таким чином мав гарну, мняку постелю, через котру вода не скоро доходила до мого боку.
А які чудові незабутні переживання давала ніч серед безмежноі плавні! Після заходу сонця веселе птаство, що удень розважало мою самотність, замовкало й засипало. Червона од вечірньоі зорі пелена озерця потроху темнішала, а одночасно з тим невидима рука запалювала на небі, а разом і на воді, яскраві зірки. Понавколо все тихшало, і нарешті наставала урочистатиша, і з близького, вкритого темрявою, берега тільки цвіркуни подавали своі одноманітні, сонливі голоси, та очерет, коливаючись та тручись своіми китицями, неначе шепотів про щось таємне. Тільки час од часу поміж деревами розлягалося пугукання сичів або незрозумілий поклик деркача, і знову всі згуки завмірали,
Аж ось серед тієі тиші зненацька вчувався з берега передсмертний зойк зайця або жахливий скрик дикоі качки, а часом жалісне веріщання невеличкоі пташки, нагадуючи, що серед урочистоі тиші темноі, теплоі ночі навколо вас відбувається драма життя: сонного зайця знайшов під кущем вовк; лисовин підкрався до спокійного таобуна качок; пташку ж наглядів поміж листям жовтоокий
нічний хижак — пугач.
