став, що всі дорогі, тверді дерева: дуб, граб, клін, береста ясен вирубано; покинуто з них тільки те, що не здатне на будову та вироби, себ то низьке та криве, але верби, осокори, явори й инша мняка рослина ще стояла у всій своїй красі.
Нижче Біляя, після невеликих пісків, біля устя байраку Канівського і по самому байраку є ще ліс, хоч і не густий, а нижче нього знову піски, Як на пісках у Біляях так і на пісках ближче до Крутого Яру, є ознаки стародавнього або військового стану: печища, черепья та маслаки, вугласті кінці стріл, кулі, креміння, а часом гроші[1]). До якої епохи належать всі ті речі, ще ні не дослідував, з того ж, що д. Новицький року 1887 знайшов тут амфору дуже штучного виробу, треба гадати що тут пробували люде ще за часів Візантійського царства.
Неможна не пошкодіти про байдужість наших археологів до сього місця, бо всі стародавні речі тут хутко розтягають, а було іх ще на початку ХІХ сторіччя дуже багато, як розповідав д. Новицькому року 1885 дід Джерелівський. «За Канівським», говорив він, «ближче до Розумівки, на пісках багато печищ, а біля них знаходили здоравенні, червоні тикви; ці тикви не схожі на наші: вони заввишки аршин або й більше, з двома вушками, а дно гостре. Бог його зна, як його люде й становляли на землю...»
Як зміг я помітити, за сорок літ, що я не бачив Вликого Лугу, берегом Дніпра між устям Нижньоі Хорти-
- ↑ Я. П. Новицький: „Народная Память“.
