він був оточений несходимими пущами Великого Лугу та Річищем. Сам острів досить високо піднімався над околицями, був по байраках вкритий грушовим та лубовим лісом, наверсі ж мав степ з найкращою степовою травою, а це мало для запорожців величезну вагу, бо давало іх можливість навіть під час облоги випасувати своіх консіі біля самої Січі. Ввесь острів має навкруги шість верст містить 350 десятин грунту.
У наші часи околишні селяне звуть острів Буцький або Томаківку—Городищем через те, що на ньому добі збереглися руїни окопів Запорожськоі Січі. Заховалисі вовки у найдальніщому од степу кутку острову, за чотирма могилами, над крутим берегом Річища, при чому Січ мала окопи тільки з боку степу, од річки ж або іх зовсім не було, або вони за чотирі віки підмиті водою. Остання гадка цілком можлива, бо коли я оглядав Городище року 1882, то бачив, що трохи на південь од Січі весняна повідь Річища так дуже підмила крутий берег, що він зсунувся у Річище разом з деревами й кущами, що на ньому росли.
Поводатарі моі — хлопці з Чернишівки, показували міні під кручою Річища велику печерю, котру вони звали, норою, кажучи, що там була у запорожців скарбниця. Печеря та од води мала біля 1½, сажня заввишки і стільки ж уширь, але скоро вужчала; поділялася на три нори, а третя, вузька, як щілина, повертала праворуч. Коли я трохи всі ці нори є робота дощовоі води, котра проходила сюди
