з січових окопів. Це була підготовка до такого самого залому берегу, який трохи раніше стався на кільки десятків сажнів вище. Проте Чернишівці, не тільки діти, а й старі, упевнено кажуть, що тут був у запорожців льох.
Окопи, що збереглися од Січі, мають упродовж 300 сажнів з ворітьми посередені, зі сходу 156 сажнів, з заходу — 86. По-де-куди по-над окопами є неглибокі ями, що натякають на якусь бувшу там будову.
Січ Запорожська була на Томаківському острові не тільки у XVI сторіччі, а й у XVII, саме під час найтяжчоі боротьби козацтва з поляками, у роках 1625—1638, у котрому, певно, з примусу польського уряду, Січ було перенесено на нездатний до оборони Микитин Ріг. Проте щей після того, як Січі на Томаківці не стало, сей острів все ж таки завжди лишався одним з осередків запорожського бурлацтва і з історії відомо, що Богдан Хмельницький, зратувавшись року 1645 з польської Чигиринської вьязниці на Запорожжя і, не наважуючись іти зразу на Січ, бо там у ті часи стояла польська залога з комендантом, знайшов собі притулок на Томаківському острові, де здибав аж три сотні запорожських козаків. Тут же на старому городищі завжди пробували ватаги запорожських рибалок.
Опріч окопів, на Томаківському Городищі ще є ознаки запорожського кладовища біля могил у східній частині острову. Хрести на тому кладовищі, як кажуть Чернишівці, додержувалися до 1870 років, тепер же всі вже побиті й розібрані темним людом на будову. Як чув я од Чернишівців у 1883 році, на Томаківській Січі була запо-
