на нього напасти, кіш запорожський знову покинув Лебедиху і вернувся до Чортомлицькоі Січі.
Крайній між річкою Лебедихою та Кіньською закуток плавні ввесь порізаний озерами протоками й затоками. Між озерамитут є одно з назвою Лебедове. Треба гадати, що ця місцевість, як і згадана нами раніше місцевість у Великому Лузі, була найбільше укохана лебедями. Протоки й затоки порізали сю місцевість на чимало островів, котрі з давних давен уславилися добрими пасовиськами для коней. З тих островів найбільш видатні Хмельницький та Кіньський, за котрі часто були у запорожців змагання з татарами.
Про цю місцевість д. Я. П. Новицький записав цікаве оповідання, з котрого подаємо уривки, що добре обмальовують відносини запорожців і татар:
«Як гетьманував над казаками Хмельницький, то вище урочища Карай Дубини, з правого берега Кіньськоі, була і його плавня. Біля Карай Дубини був перевіз, були й броди козацькі, де з турецького берега перегоняли коней цілими табунами. В Хмельницькій плавні паслась, кажуть, така сила коней, що ніхто ім і щоту не знав. Сюди іх гнали пасти і з Туреччини. Як під добру ласку, то козаки не брали за се грошей з татар та ногайців, бо й самі пасли коней на іх суміжній землі».
«В Тавріі, біля урочища Мамай Сурки, жив турецький (татарський) хан Мамай. Дуже лютий був собака, і таке ж кляте було і його військо. Було, спуску не дає ні запорожцям ні чумакам: де пійма, там ім і амінь. А у Січі був кошовим Сірко. Давай Мамай загравати з Сірком...
