Раз піймав запорожця, зняв з голови волосся з шкурою та й пустив, „Іди, каже, до свого Сірка, та скажи, що я йому хвоста увірву“. Кошовий Сірко, як почув се, так і скипів... Сів на коня та як свиснув, як свиснув! Збіглись запорожці. „А нуте, каже, хлопці, сідлайте коней та махнем до Мамая в гости“. Посідлали козаки коней і подались. Мамай зібрав військо і вискочив назустріч. Сірко до нього: Ну, каже, попробуєм, хто кому хвоста увірве!.. — і давай колошматить... Побили Мамая, побили його військо, забрали добро і були такі...“
Нижче Лебедихи, в урочищі Карай Дубина, Дніпр підійшов до самих гір лівого берегу і знову вбрав у себе Кіньську. Краєвид на село й гори Карай Дубини кращий, здається, над усі краєвиди Базавлугу, а проти села Карай-Дубини на правому березі Дніпра, в урочищі Петровщина, додає краєвиду краси, хоч і молодий, але рясний ліс.
Через дві верстви Кіньська знову випручалася з обіймів Дніпра, але зовсім не на довго, бо, одмежувавши з лівоі руки острів Погряничний, вона знову впала в Дніпр. Нижче Погряничного, під горою лівого берега, притулилося село Ушкалка, а нижче неі, теж над Дніпром — Бабине. Звідціля Дніпр повертає на захід і кількома колінами наближається до південного краю лиману Великі Води, сполучившись на дві верстви нижче нього з устям Базавлука.
Ліс на нижньому кінці Базавлугу дуже понищено і на місці колишніх пущів та несходимих нетрів тепер хлібороби любісенько викохують капусту, і якось дивно бачи-
