|
А піду я одружуся
З моїм вірним другом —
З славним батьком Запорозським
Та з Великим Лугом.
На Хортиці у матері
Буду добре жити
У оксамиті ходити,
Меди-вина пити.“
Пішов козак нерозумний
Слави добувати...
Осталася сиротою
Старенькая мати.
Ой згадала в неділеньку
Сідаючи їсти:
„Нема мого сина Йвана,
І немає вісті!“
Не через два, не три літа,
Не через чотирі
Бернувся наш Запорожець,
Як та хиря-хиря,
Обідранний, облатаний.
Калікою в хату.
Оце тобі Запорожжя
І сердешна мати!
Нема кому привітати,
Ні з ким пожуритись:
Треба було б молодому,
Треба б одружитись.
Минулися молодиї
Веселиї літа;
Немає з ким остилого
Серденька нагріти.
Нема кому зострінути,
Затопити хату,
Нема кому води тиї
Каліці подати.
|
