Ця сторінка вичитана
— 268 —
Настя.
|
(Вертається заквітчана, співаючи.)
Як-би мені крила, крила |
(Тим часом, як вона співає, у садочок входять молодий хлопець в соломъяному брилі, в короткому синёму жупанку, в зелених шараварах, а торбиною за плечима і з нагаєм.)
Петро.
З тим днем, що сёгодня, Настя.
Тату! тату! Петро, Петро |
Сотник.
А, видом видати, слихом слихати! Чи по волі, чи по неволі?
Петро.
По волі, тату, та ще й богословом.
Сотник.
Ов!
Настя.
Богословом! Аж страшно!
Сотник.
Дурна, чого ти боїшся ! (Підходить до сина, христить ёго і цілує.) Боже тебе благослови, моя дитино. Настусю! поведи ёго в покої, та нагодуй: бо він ще може й не обідав.