|
Петро.
Та таки й так. (Йде в світлицю з Настею.)
Сотник. (сам)
І дарував же мені Бог
Таке дитя, такого сина!
І богослов уже... причина,
Причина мудрая. (Задумується.) Чого,
Чого я думаю? В попи!
А як не схоче, то на Січ —
І там не згине, вражий хлопець.
Ітти лиш в хату. От ще річ:
Заставить треба богослова,
Щоб дома байдиків не бив,
Щоб він гуляючи навчив
Настусю заповідь. Щоб знову
Не довелось дяка наймать,
Як для покойної. А знаю,
Без сёго вже не повінчає
Отець Хома... Пітти сказать,
А то забуду. (Йде в хату.)
Жить би, жить, хвалити Бога,
Кохатися в дітях:
Так же ні, самому треба
Себе одурити.
Оженитися старому
На такій дитині!
Схаменися, не женися:
І вона загине,
І сам сивим посмішищем
Будеш в своїй хаті.
Будеш сам отте весілля
По-вік проклинати;
Будеш плакать, і нікому
Ті слёзи старечі
|
