|
Прокинулись в-ранці гості;
Аж бачить, що лихо —
Покинули свого князя,
Та любо, та тихо.
Так і ми ёго покинем,
Так і Бог покине. [1]
Тебе тілько не покине
Лихая година,
Княжно моя безталанна,
Знівечений цвіте!
Ти ще будеш покутувать
Гріхи на сім світі,
Гріхи батькови. О, доле.
Лукавая доле!
Покинь її хоть на старість,
Хоть на чужім полі,
На безлюдьї. Не покинеш,
Поведеш до краю,
До самої домовини,
Сама й поховаєш.
В селі не бачили й не чули,
Де вона поділась.
Думали на пожарищі
Небога згоріла.
Стоїть село. Невесело
На горі палати
Почорніли. Князь хиріє,
Нездужає встати;
А підвести нема кому —
Ніхто й не загляне
До грішного болящого
В будинки погані.
|
