Колиб мене тільки пізнали в сій чорній дірі, то я напевно переплатив би свою цікавість життям, бо вже не раз користав з неї для своїх справ. Маляйчик, сей лицар темної зорі, присягнув мені кріваву пімсту. Побіч з будинком находиться канал, котрий міг би оповісти багато страшних історій про те, що там кидали темними хмарними ночами.
— Невже ж трупи?…
— Так, Ватсоне, трупи. Ми з тобою розбагатілиб, якби нам платили тисячу фунтів за кождого з сих нещасливих. Ціле се побережжя є огидним розбишацьким гніздом. Дуже побоююсь, що власне сюди втягнули проти волі Невіля Сен Клєра.
Тут Хольмс всадив до уст два пальці й переразливо засвистав. У віддаленню почувся такий самий свист, потім — туркотіння колес і хід коня.
З темряви підїхав мисливський візок з запаленими ліхтарями, що кидали дві довгих смуги світла.
— Ну, як же буде, Ватсоне? Чи їдеш зі мною? спитав Хольмс.
— Охоче, особливо коли можу тобі придатися.
— Вірний приятель завжди стане в пригоді, особливо, коли є письменником. Мій покій „Під Кедрами“ має два ліжка.
— „Під Кедрами“?