виклад, то без огляду на єго і на вашу волю самі єго слова викликають у вашій уяві величезні ряди образів, нераз зовсїм відмінних від тих, які бажав викликати в вас автор. Ті побічні образи заберають значну часть вашої духової енерґії, спроваджують утому, наводять нудьгу; річ талановитого писателя викликувати як найменше таких побічних виображінь, як найменше розсївати увагу читача, концентруючи її на головній течії арґументациї. Значить, те, що ми назвали поетичною суґґестиєю, є по части і в науковій суґґестиї; чим докладнїйша, доказнїйша має бути наука, тим сильнїйше мусить учений бороти ся з сею поетичною суґґестиєю, отже поперед усего з мовою — відси йде нпр. конечність витворювати наукову термінольоґію, звичайно дику, варварську в очах фільольоґа, або звичай уживати для такої термінольоґії чужих слів, відірваних від живого звязку тої мови, в яку їх вплетено — на те, щоби не збуджували нїяких побічних образів в уяві.
А якаж є суґґестия лїтературного критика? Чи вона поетична? Деякі сучасні французькі критики, головно Лєметр, готові зупинити ся на тім. Ось нпр. Лєметрові слова про критику, висказані в єго статї про Поля Бурже: „Зовсїм очевидно, що, як і всякий иньший писатель, критик мусить вкладати в свої твори свій темперамент і свої погляди на житє, бож він своїм розумом описує розум иньших… Значить, критика являєть ся так само особистою, так само релятивною і через те (?) так само цїкавою, як і всї иньші роди лїтератури“. Завважте, Лєметр подає ті крайне недокладні і в значній мірі невірні слова як річи, що розуміють ся самі собою! А тимчасом якаж тут льоґіка? Коли критик вкладає в свої твори свої погляди на житє, то які се можуть бути погляди? Або вони будуть — лишимо на боцї доґматичне „вірні — невірні“ — ну, згідні з поглядами більшости єго читачів, так сказати вульґарні і в такім разї критик не буде потребував мотивувати їх близше, — або вони суперечні з поглядами більшости, в такім чи иньшім напрямі революцийні, і в такім разї критик мусить зробити ся пропаґандистом, мусить мотивувати свої погляди більше або меньше науковим способом. Чим більше наукові, спокійні, ясні, влучні будуть єго арґументи, тим лїпше для него і для єго справи. Значить, виходило би, що чим більше критик зблизить ся до типу ученого, тим лїпше відповість своїй завдачі. Але нї! По думцї Лєметра з єго слів виходить, що критика мусить бути особиста!
