сурда. Бо коли так, то критикови приходилось би ждати, аж критикований автор умре, аж будуть видані всї єго твори, листи, документи про єго житє, спомини єго знайомих і ворогів. Про початкових, молодих, незвісних нїкому авторів критик не повинен би нїчого говорити. Та на лихо, д. Лєметрови і подібним до него критикам прийшлось би в такім разї самим поперед усего пошукати собі иньшого хлїба, і ось на ратунок являєть ся теория критики несолїдної, ненаукової, субєктивної, „критики свойого я“, як характеризує той же Лєметр критику Поля Бурже. „Критикуючи сучасних писателїв, він не рисує нам їх портретів, не займаєть ся їх житєписом, не розбирає їх книг і не студіює їх артистичних способів, не вияснює нам, яке вражінє зробили на него їх книги як артистичні твори. Він дбає тілько про те, щоби як найлїпше описати і вияснити ті моральні прінціпи і ті ідеї їх, які він найбільше присвоїв собі з симпатиї і з нахилу до наслїдуваня“. Може бути, що писаня зроблені таким способом будуть мати якусь вагу і якесь значінє, та тількож треба зрозуміти, що з лїтературною критикою вони не мають нїчого спільного, бо власне те, що становить предмет лїтературної критики, — розбір книг, виясненє артистичних способів автора і вражіня, яке робить єго книга — лишають критики-субєктивісти на боцї або збувають побіжним, звичайно зовсїм доґматичним та немотівованим: sic mihi placet.
Надїюсь, що шановний читач не поремствує на мене за ті полємічні нїби відскоки від простої стежки. Вони все таки ведуть мене до мети, яку я назначив собі, поперед усего показуючи, чим не повинна бути лїтературна критика. Значить, чим же повинна бути вона? Ми певно всї згодимо ся на те, що вона повинна бути як мога науковою, т. є. основаною на певних тривких законах — не доґмах, а узагальненях здобутих науковою індукциєю, досьвідом і аналїзом фактів. Ми згодимо ся на те, що лїтературна критика не те саме, що істория лїтератури, хоча істория лїтератури може і мусить в великій мірі користувати ся здобутками лїтературної критики. Значить, лїтературна критика по нашій думцї не буде наукою історичною і історичний метод може мати для неї тілько підрядне значінє.
Так само хибним видаєть ся мінї погляд тзв. реальних критиків, сформулований Добролюбовим ось у яких словах: „Для реальної критики важний поперед усего факт: автор виводить такого чи иньшого чоловіка, з такими поглядами, хибами і т. и. От тут
