критика розбирає, чи можлива і дїйсна така людина; а переконавши ся, що вона вірна дїйсности, критик переходить до своїх власних міркувань про причини, що породили таку людину і т. д. Коли в творі даного автора показано ті причини, то критик користуєть ся ними і дякує автора; коли нї, то не чіпаєть ся його, як, мовляв, ти сьмів вивести таку людину, не показавши причин єї істнованя? Реальна критика поводить ся з твором артиста так самісїнько, як з появою дїйсного житя; вона студиює його, силкуєть ся вказати його власну норму, зібрати єго основні прикмети“ (Добролюбовъ, Сочиненія III, 15). Що особливо дивує нас в тих словах, так се цїлковите знехтованє штуки „реальною“ критикою. Для неї твір штуки має таке саме значінє, як явище дїйсного житя, отже артистичне оповіданє буде так само цїнне, як ґазетярська новинка. Розбираючи артистичний твір реальний критик поперед усего буде докопувати ся, чи виведена писателем у єго творі людина правдива і можлива в дїйсности? Значить, коли писатель змалює портрет дїйсної людини або подасть єї біоґрафію, то для реального критика се буде цїннїйше від повісти Гоголя або Гончарова. І що цїкавійше, Добролюбов не подає нам анї натяку на те, яким способом критик буде справджувати вірність і дїйсність осіб описаних у артистичнім творі або вірність і дїйсність настроїв зображених в лїрицї. Чи надасть ся йому тут метод статистичний, чи описовий, чи який иньший? І чи твір найвірнїйший пересїчній дїйсности буде найлїпший? І чи вільно авторови малювати явища виємкові, людей видуманих і серед більш або менше видуманих обставин? На се все реальна критика не дає нїякої відповіди. На дїлї-ж, о скілько вона розвилась була в Росиї в 50-тих і 60-тих роках, се була переважно пропаґанда певних суспільних та полїтичних ідей під маскою лїтературної критики. Як пропаґанда вона мала своє велике значінє; як лїтературна критика вона показала ся далеко не на висотї своєї задачі.
Сї уваги доводять нас і ще до одного ограниченя: полїтичні, социяльні, релїґійні ідеї властиво не належать до лїтературної критики; діскутувати їх треба з специяльною для кождої науковою підготовкою. Вона може бути у лїтературного критика, та єї може й не бути і коли лїтературний критик з гори відсуне від себе дискусию над сими питанями, на скілько вони висказані в якімсь лїтературнім творі, і ограничить ся на саму діскусию чисто лїтературних і ар-
