усї наші досьвіди і все знанє рівночасно і рівномірно товпило ся в нашій сьвідомости. При душевних хоробах таких як манїя і острий шал ми бачимо, як надмір вражінь робить неможливим усяке орґанїчне думанє. Ся велика ресорпцийна сила нижньої сьвідомости має зрештою не тілько сю неґатівну користь; вона має також величезне позитивне значінє, бо робить сю нижню сьвідомість величезним, невичерпаним маґазином думок і почувань, богатим шпіхлїрем, котрого засїки при користних обставинах можуть відчинити ся і видати з себе скарби, про які їх щасливий властитель нераз і сам не знав нїчогісїнько. Майже кождий чоловік має в собі величезне богацтво ідей і почувань, хоча мало хто може і вміє користувати ся ним. Бо все, що чоловік у своїм житю думав і читав, що ворушилось у єго душі і розбуджувало єго чутє, все те не пропадає, а робить ся тривким, хоч звичайно скритим набутком єго душі.
Та є люде, котрі мають здібність видобувати ті глибоко заховані скарби своєї душі і давати їм вираз у зрозумілих для кождого словах. Отсї щасливо обдаровані псіхольоґічні Крези і копачі захованих скарбів — се й є наші поети. Властиво віднаходять і видобувають вони ті скарби не зовсїм актівно, не зусилєм свобідної, автономної волї. Бо коли маємо дати віру признаням поодиноких поетів, то їх роль частенько буває чисто пассівна. Вельми цїкаве є Ґрільпарцерове оповіданє про те, як повстала єго знаменита траґедия „Прабабка“ (Die Ahnfrau), написана, як звісно, в протягу 16 днїв. „Коли я одного рана лежав у ліжку, перепутали ся в моїй голові припадково дві давнїйше прочитані істориї і обі разом утворили основу драматичної подїї. Та на разї я не взяв ся до роботи і треба було аж кількаразових упімнень мойого друга Шрейфоґля, щоби підбадьорити мою амбіцию і спонукати мене до роботи. При одній припадковій стрічі він заохочував мене так горячо, що я підчас дальшого походу почав обдумувати першу сцену, та не вважаючи на всякі зусилля здужав скомпонувати не більше як 8—10 перших рядків. Вернувши до дому, я написав їх на карточцї паперу і покинув на столї. Та ось у ночі почало ся в моїй душі якесь дивне розворушенє. Мене вхопила горячка, безсонний я перевертав ся всю ніч з боку на бік, і при всьому тому не було в мене анї думки про розпочату „Прабабку“. На другий день встав я, почуваючи, що на мене находить якась тяжка хороба. І ось припадково мій зір упав на той листок паперу, де я вчора записав початкові вірші і про котрий від тодї зовсїм був забув.
