Отсї Штайнталеві закони приняв також Вундт і його школа (гл. М. Tautscholdt, Experimentelle Untersuchungen über die Associationen der Vorstellungen, в першім томі Вундтових Psychologische Studien, стор. 222) і ми попробуємо приложити їх до поетичних творів.
Коли в нашій уяві повстане образ пожару, то мимоволї з сим образом вяжуть ся й дальші образи: крик, метушня людей, голос дзвонів, гашенє огню і т. и. Се є звичайна ассоціяция і наша думка мимоволї завсїгди вертає до неї. Аби уявити собі, що люде серед пожару танцюють, бенкетують та сьпівають, на се треба незвичайного напруженя нашої уяви, треба працї або поетичної суґґестиї. Тож коли Шевченко в своїх „Гайдамаках“ два рази малює нам бенкети серед пожарів, у Лисянцї й Уманї, коли сьпіває, як то
серед базару
В крові гайдамаки ставили столи,
Де що запопали, страви нанесли
І сїли вечерять —
то мусимо сказати, що він іде проти того Штайнталевого закона, тягне нашу уяву від звичайного ряду ассоціяций до незвичайного.
Подібних прикладів маємо у Шевченка і загалом у поезиї богато. І так ідея недїлї викликає в нашій душі образи спокою, тиші, молитви, сьвяточно прибраних людей; у Шевченка не те:
У недїлю не гуляла,
На шовк заробляла
Та хустину вишивала.
До таких силоміць счіплених ассоцияций у Шевченка треба залїчити чимало його улюблених зворотів, як ось: „недоля жартує“, „пекло сьмієть ся“, „ніч стрепенулась“, „лихо сьмієть ся“, „закрий серце очи“, „лихо танцювало“, „журба в шинку мед-горілку поставцем кружала“, „шляхта кровю упила ся“ і т. д. Се очевидно не припадкове явище; поет навмисно завдає трудности нашій уяві, щоби розбурхати її, викликати в душі те саме занепокоєнє, напруженє, ту саму непевність та трівогу, яка змальована в його віршах. Пориваючи нашу уяву від звичайних до незвичайних ассоціяций він осягає один із наймогутнїйших способів поетичного мальованя — контраст. Що чинить маляр кладучи на малюнку близько одну коло одної дві плями ріжних колїрів, що стоять
