|
За ним ідуть осаули |
Будова сего опису на прочуд майстерна. З разу широчезний горізонт — аж три війська; за третім жалібний похід, труна, полковник, осаули; наша увага звужуєть ся, та разом з тим заострюєть ся, ми добачаємо чим раз менші деталї, яких не бачили вперед обіймаючи оком велику масу. Осаули несуть збрую, ми бачимо на панцирі слїди рубаня, на всїй збруї засохлу кров; серед того походу йде кінь без їздця, ми бачимо на ньому порожне сїдло, а на тім сїдлї хустину, дрібнесеньку річ, та рівночасно таку, в котру поет чарами свойого слова вложив усю траґіку сего козака, що лежить у домовинї і ще одної живої людини — дївчини, що вишивала сю хустину, що надїяла ся бачити в нїй символ свойого щастя, символ слюбу з любим козаком, а тепер бачить символ слави козацької — смерти в оборонї рідного краю.
Тим самим правилом вияснюєть ся й та легкість, з якою наша уява від частин іде до цїлости. Ось нпр. у чудових віршах Шевченка:
Готово! Парус розпустили,
Посунули по синїй хвилї
Поміж кугою в Сир-Дарью
Байдару і баркас чималий.
Можна сказати, що поет зовсїм несьвідомо, тілько завдяки свойому поетичному чутю зумів змалювати тут момент, коли корабель рушає з місця, даючи нам отсю зовсїм натуральну ґрадацию обра-
